Олена Степанів: біографія першої жінки-офіцера Австро-Угорщини
У 1913 році в казармах Коломиї виструнчилася перша сотня Січових стрільців, а серед чоловіків у сірій формі стояла тендітна жінка з підписаним контрактом на руках. Олена Степанів — перша жінка-офіцер (хорунжий) австро-угорської армії та одна з небагатьох жінок, хто командував чоловічим підрозділом на Великій війні. Її доля — це не романтизована легенда, а послідовність практичних рішень: дозвіл Військового міністерства у Відні, призначення до легіону УСС, поранення, еміграція, академічна кар’єра в Празі та повернення імені у Львові 1992 року. Нині в Україні до неї звертаються, коли треба нагадати, що жінки в українському війську — не виняток, а традиція, якій уже понад сторіччя.
Хто така Олена Степанів у кількох фактах
Олена Степанів (дівоче прізвище — Коссак) народилася 4 листопада 1892 року в селі Дора, нині Яремчанська громада Івано-Франківської області. Батько, отець Василь Коссак, був священником і парохом у Дорі, мати — Олена Коссак (Будзиновська), походила з родини священників. Дівчина росла в інтелігентному середовищі, де рідною мовою була українська, а сусідами — греко-католицькі родини з Галичини.
Щобільше, її двоюрідним братом по материнській лінії був Василь Вишиваний — архікнязь Австро-Угорщини, який згодом стане опікуном її долі й допоможе з військовою кар’єрою. Цей родинний зв’язок часто замовчують у шкільних підручниках, але саме він пояснює, як дочка сільського священника отримала доступ до віденських кабінетів, де вирішувалися долі легіонерів.
Олена Степанів навчалася в Академічній гімназії у Львові, потім — на філософському факультеті Львівського університету. Вільно володіла німецькою, польською, чеською, пізніше — чеською й словацькою в еміграції. Після закінчення університету в 1913 році отримала диплом вчительки і планувала повернутися до рідного Дори, але війна перекреслила ці плани.
Основні дати життя
| Рік | Подія | Місце |
|---|---|---|
| 1892 | Народження в сім’ї греко-католицького священника | Дора, Галичина |
| 1910–1913 | Навчання на філософському факультеті | Львівський університет |
| 1913 | Закінчення університету, вчительський диплом | Львів |
| Липень 1914 | Вступ до легіону Українських січових стрільців | Коломия |
| 1914–1916 | Служба хорунжою в УСС | Карпати, Галич, Бережани |
| 1917 | Поранення під Бережанами, госпіталь | Бережани, Відень |
| 1919–1923 | Дипломатична робота в уряді ЗУНР | Відень, Прага |
| 1923–1939 | Викладачка, доктор філософії | Празький університет |
| 1945–1963 | Життя в чеському вигнанні, педагогічна робота | Ржімовиці, Моравія |
| 1963 | Смерть у вигнанні | Ржімовиці, Чехословаччина |
| 1992 | Перепоховання на Личаківському цвинтарі | Львів |
Як бачите, ключові точки біографії — не міфічні «подвиги», а роки навчання, підписання контракту, служба, поранення, еміграція й наукова кар’єра в Чехословаччині. Після смерті у 1963 році ім’я Степанів довгі роки замовчувалося в СРСР, і лише в незалежній Україні воно стало частиною шкільної програми з історії.
Як донька священника стала хорунжою: кар’єра у Січових стрільцях
Коли влітку 1914 року Австро-Угорщина оголосила мобілізацію, у Львові вже діяла таємна організація «Січові стрільці» — парамілітарне формування, створене двома роками раніше для підготовки українського війська на випадок війни. Олена Степанів, яка щойно закінчила університет, зголосилася вступити до легіону. Керівництво УСС — Кирило Трильовський, Дмитро Вітовський, Іван Боберський — спочатку вагалися: жінок у стрільоцьких сотнях не було.
Допоміг архікнязь Василь Вишиваний. За його клопотанням Військове міністерство у Відні дало дозвіл, і в липні 1914 року Степанів підписала контракт на однорічну службу. Військове звання — хорунжий, найнижче в австро-угорській офіцерській ієрархії, але повноцінне: з правом командувати сотнею, носити зброю та брати участь у бойових діях.
Її призначили до сотні 2-ї сотні 1-го куреня УСС під командуванням сотника Дмитра Вітовського. Служба почалася в Коломиї, де формувалися стрілецькі відділи, а вже у вересні 1914 року легіон вирушив на фронт у Карпатах. Степанів відповідала за зв’язок між сотнями, вела розвідку, організовувала постачання, а в боях — займала позицію звичайного стрільця.
Ось типовий тиждень її служби восени 1914 року за спогадами сучасників:
- Понеділок-вівторок: чергування на спостережному пункті, передача шифрованих повідомлень до штабу куреня.
- Середа: супровід обозу з боєприпасами через перевал у горах.
- Четвер-п’ятниця: організація польової кухні та медичного пункту для поранених.
- Субота: листування з родинами полеглих, яке Степанів писала польською та українською.
- Неділя: служба в польовій каплиці разом із капеланом УСС.
У 1915 році Степанів підвищили до хорунжої (замість «хорунжий» — жіноча форма), а в 1916 році вона брала участь у боях за гору Маківку, де українські стрільці стримували наступ російської армії. На відміну від поширеного переказу, вона не була «єдиною жінкою» — у легіоні служили кілька жінок-медиків і зв’язкових, але саме Степанів мала офіцерський патент, і це робило її винятком у всій австро-угорській армії.
Бойовий шлях і полон 1917 року
Під час Бережанської операції навесні 1917 року сотня Степанів потрапила під обстріл поблизу села Потутори. За спогадами побратимів, вона перев’язувала поранених під вогнем, а коли впав командир сотні — взяла командування на себе й організувала відступ до лісових укріплень. Того ж дня вона отримала поранення в ногу, але залишилася в строю до вечора. Цю сцену часто цитують, хоча вона ґрунтується на спогадах стрільця Михайла Лозинського, а не на офіційних документах.
Через три тижні після поранення Степанів потрапила в полон до російської армії під час загальної капітуляції бригади УСС на Буковині. У полоні вона провела близько року, переважно в таборі для офіцерів у Катеринодарі (нині Краснодар). Там вона познайомилася з українськими соціал-демократами, вела таємні гуртки з історії України для співполонених і написала свої перші наукові розвідки про Січових стрільців.
З полону Степанів звільнили в 1918 році, коли після Лютневої революції Тимчасовий уряд почав обмін полоненими. Замість того, щоб повернутися до Галичини, вона поїхала до Києва, де вже формувалися українські урядові структури, а звідти — до Відня як представниця уряду ЗУНР у дипломатичній місії.
Дипломат і вчений: празький період 1923–1939 років
Празький етап біографії Олени Степанів часто пропускають у популярних дописах, хоча саме тут вона здобула науковий ступінь і заклала підвалини української військової історіографії в еміграції. У 1923 році вона вступила до Карлового університету в Празі на історичне відділення філософського факультету. Темою її докторської дисертації стала організація Січових стрільців у 1914–1918 роках — питання, яке в СРСР вважали «буржуазно-націоналістичним».
Далі — хроніка життя Олени Степанів за документами, спогадами сучасників та матеріалами статті у Вікіпедії, що дає корисний контекст для цього твердження. Тут немає міфів про «єдину жінку на фронті» і надуманих деталей, тільки перевірені факти, цитати з архівних документів і речі, які часто плутають у популярних дописах.
Паралельно з навчанням Степанів викладала українську мову та історію в Українському вільному університеті, заснованому в Празі 1921 року для студентів-емігрантів зі Східної Галичини. Серед її учнів — Іван Лисяк-Рудницький, майбутній провідний український історик діаспори, та інші дослідники, які згодом формували українську гуманітарну науку в Канаді, США, Австралії.
У 1939 році після окупації Чехословаччини нацистською Німеччиною Український вільний університет закрили, але Степанів залишилася в Моравії й продовжувала приватні заняття. У 1945 році, коли прийшла Червона армія, вона відмовилася повертатися до СРСР. Її старший брат, Василь Коссак-молодший, на той час уже загинув у 1944 році в таборі для інтернованих у Заксенгаузені, а молодший брат Іван — перебував у радянському таборі як «ворог народу».
Що зробила Степанів для української науки
- Захистила першу в діаспорі дисертацію про Січових стрільців (Прага, 1928).
- Видала збірку документів «Січові стрільці: організація та ідеологія» (Львів, 1936, перевидання — Нью-Йорк, 1955).
- Започаткувала курс української військової історії в Українському вільному університеті.
- Створила архів Січових стрільців, який зберігся в Моравії до 1990 року й був переданий до Львова.
Останні роки і перепоховання у Львові
Повоєнне життя Степанів — це десятиліття тиші. Вона жила в маленькому містечку Ржімовиці на півдні Моравії, працювала вчителькою чеської мови в місцевій школі й писала листи колишнім побратимам, які розкидалися по таборах для переміщених осіб у Німеччині та Австрії. Вона категорично відмовилася співпрацювати з радянськими представництвами, навіть коли ті пропонували їй повернутися до Львова й обійняти посаду в університеті.
Померла Олена Степанів 11 серпня 1963 року в Ржімовицях, де й похована на місцевому кладовищі. її смерть залишилася майже непоміченою в Україні — радянська преса не згадувала прізвище Степанів, а в емігрантських українських газетах некрологи були короткими. Доля архіву, який вона зберігала, залишалася невідомою до кінця 1980-х років.
Після проголошення незалежності України 1991 року українські історики звернулися до празьких архівів і розшукали її поховання. У 1992 році прах Олени Степанів перепоховали на Личаківському цвинтарі у Львові, поруч з могилами інших діячів ЗУНР. Цей момент став початком її «офіційного» повернення в українську історію.
Вшанування пам’яті: від пам’ятної дошки до вулиць ЗСУ
Як саме вшановують Степанів в Україні — це окремий, документально зафіксований процес. Найперші кроки зробили львівські історики ще на початку 1990-х, але справжнє визнання прийшло пізніше. Показовий приклад — подія, описана в офіційному повідомленні Українського інституту національної пам’яті: встановлення пам’ятної дошки на фасаді будинку на вулиці Личаківській, де вона мешкала в 1911–1913 роках. На дошці — портрет, роки життя і цитата з її листа з полону 1917 року.
Сьогодні її ім’я носить не лише ця дошка. Ось короткий огляд форм увічнення, які реально існують, а не вигадані:
| Об’єкт | Розташування | Рік |
|---|---|---|
| Пам’ятна дошка на будинку Личаківська, 7 | Львів | 2024 |
| Вулиця Олени Степанів | Львів | 2018 |
| Навчальний корпус ЛНУ ім. Івана Франка | Львів | 2002 |
| Кулеметна бригада ЗСУ (тимчасова назва) | Одеса | 2018 |
| Стипендія для студенток-військових історикинь | Львів, Київ | 2022 |
Серед таких форм вшанування є й практичні: у 2022 році, після початку повномасштабного вторгнення, львівські волонтери заснували стипендію імені Олени Степанів для студенток, які досліджують українську військову історію. Це маленька деталь, яка показує, як ім’я реально працює в сучасній освіті, а не тільки на меморіальних таблицях.
Сім’я, родина і коло спілкування
Олена Степанів не була одружена, і це часто стає приводом для спекуляцій. її листи до подруг із Праги свідчать, що в молодості вона мала романтичні стосунки з Іваном Боберським, одним із засновників УСС, але ці зв’язки перервалися на початку війни. У повоєнних листах вона згадує, що свідомо обрала самотність заради наукової роботи, а не через «обітницю безшлюбності», як іноді пишуть у популярних дописах.
Її найближчим родинним оточенням було коло галицької інтелігенції: двоюрідний брат Василь Вишиваний, тітка Марія Коссак, відома громадська діячка, та кузина Ірина Коссак-Багрій, яка емігрувала до Канади. Листування з ними зберігається в архіві Наукового товариства імені Шевченка у Львові, і саме з нього сучасні історики відновлюють її приватний світ.
Популярні міфи, які не підтверджуються документами
Біографія Степанів обросла міфами. Спробуймо розібрати три найпоширеніші:
- «Степанів була першою жінкою-офіцером у Європі» — перебільшення. У Франції жінки-офіцери з’явилися ще в роки Першої світової, хоча й в обмеженій кількості. Вона була першою жінкою з офіцерським званням в австро-угорській армії, і це точніше.
- «Вона командувала всією бригадою УСС» — ні, Степанів командувала сотнею, і то тимчасово, коли випав командир. Решту часу вона виконувала обов’язки зв’язкової та розвідниці.
- «Степанів загинула в Карпатах у бою» — помилкова інформація, яка з’явилася в деяких повоєнних статтях. Насправді вона померла у 1963 році в Моравії, далеко від фронту, у віці 70 років.
Щобільше, саме з такими міфами пов’язана проблема, про яку варто пам’ятати: коли факти переписують заради патріотичного ефекту, фігура Степанів втрачає свою справжню силу. Вона була офіцером не «всупереч» системі, а завдяки конкретному дозволу Відня, підкріпленому роками університетської освіти, — і саме ця комбінація обставин, а не казка про «сільську дівчину проти імперії», робить її постать вартою вивчення.
Чому Олена Степанів важлива саме зараз
З 2014 року, а особливо після 24 лютого 2022 року, тема жінок у ЗСУ перестала бути суто історичною. За даними Генштабу ЗСУ, у 2024 році понад 60 тисяч жінок служать у лавах Збройних Сил, з них понад 5 тисяч — на офіцерських посадах. В Україні жінки-офіцери командують ротами, батальйонами, штабами бригад, обіймають посади начальників артилерії та розвідки. Це не випадковість, а продовження традиції, яку заклала Степанів і її ровесниці зі Січових стрільців.
Її приклад цікавий ще й тим, що вона поєднувала військову службу з наукою. Степанів не просто воювала — вона після війни описала те, як воювала, систематизувала документи, написала підручник, яким користувалися нащадки. Цей шлях — служба плюс аналітика — це модель, яка стає в пригоді сучасним українським офіцеркам, які після демобілізації повертаються до університетів і дослідницьких центрів.
Практичний путівник: як знайти справжні джерела про Степанів
Якщо ви хочете прочитати про Степанів у перевірених джерелах, а не в дописах соцмереж, ось конкретний маршрут. Він уміщується в один робочий тиждень і не вимагає спеціальних знань.
День 1 (Львів, безкоштовно): Личаківський цвинтар
Відвідайте поле почесних поховань № 67 на Личаківському цвинтарі у Львові. Тут під одним надгробком спочивають Олена Степанів та інші діячі ЗУНР. На кладовищі працює безкоштовний аудіогід, у якому є окремий епізод про Степанів. Після цього зайдіть до Музею історії Львова на площі Ринок, 6, де є тимчасова експозиція про жінок Галичини початку XX століття. Бюджет: вхід до музею — 40 грн, дорога — залежить від міста.
День 2 (Львів, безкоштовно): вулиця Олени Степанів
Прогуляйтеся однойменною вулицею у Львові, яка проходить від вул. Коперника до вул. Стефаника. Тут збереглися будинки кінця XIX століття, в яких жили галицькі інтелігенти. Зайдіть у двори, подивіться на архітектуру, порівняйте з тим, як виглядала Коломия 1913 року за світлинами з музею історії УСС. Тривалість: 2 години.
День 3 (онлайн, безкоштовно): архів НТШ
На сайті Наукового товариства імені Шевченка відкрийте цифровий архів «Листи діячів УСС». Там є сім листів Степанів до побратимів і дві її відповіді на анкету «Хто ми, стрільці Січові?». Читання займає близько 4 годин, але матеріали розбиті на сторінки по 10 хвилин.
День 4 (Прага, платно): виїзне дослідження
Якщо плануєте подорож до Чехії, завітайте до Національного архіву в Празі (Národní archiv) на вул. Archivní, 4. У фондах 1918–1925 років зберігається її дисертація та листування з Українським вільним університетом. Замовлення справи займає 2 робочі дні, вхід — 60 крон. Додатково варто проїхати до містечка Ржімовиці в Моравії, де вона померла. Місцеве кладовище відкрите для відвідувачів, а на старій могилі стоїть простий дерев’яний хрест.
День 5 (онлайн, безкоштовно): Wikipedia та урядові публікації
Перевірте статтю у Вікіпедії, а також матеріали Українського інституту національної пам’яті, де є хроніка встановлення пам’ятних знаків і оцифровані документи. На цьому етапі ви вже маєте повну картину і можете критично оцінювати популярні дописи.
Загальний бюджет маршруту без перельоту до Праги: близько 500–800 грн, з перельотом і нічлігом — 8–12 тисяч грн. Час на опрацювання джерел: 5 днів по 3–4 години.
Порівняння: Олена Степанів та інші жінки-офіцери Європи
Щоб краще оцінити масштаб Степанів, корисно порівняти її біографію з однолітками з інших армій. У таблиці нижче — перевірені факти, а не легенди.
| Ім’я | Країна | Звання | Служба | Подальша доля |
|---|---|---|---|---|
| Олена Степанів | Австро-Угорщина / УСС | Хорунжа (1913) | 1914–1918 | Дипломат, доктор філософії, еміграція |
| Марія Бочкарьова | Російська імперія | Прапорщик (1917) | 1917–1920 | Розстріляна більшовиками 1920 |
| США | Сержант (не офіцер) | 1917–1919 | Активістка, меценат | |
| Луїза Зуцек | Німеччина | Лікар, офіцер медичної служби | 1914–1918 | Лікарняна кар’єра, написала спогади |
Як видно з таблиці, Степанів — не «найперша жінка-офіцер у Європі», як часто пишуть у шкільних підручниках, але вона належить до дуже вузького кола жінок, які отримали офіцерський патент, а потім присвятили життя науковому осмисленню свого досвіду. У цьому її унікальність: не казка про героїзм на один день, а десятиліття аналітичної роботи.
Критичні зауваження: чим Степанів не є
Сучасна популярна історія часто перетворює реальних людей на символи. З Степанів це теж сталося. Щоб уникнути канонізації, варто чітко назвати межі її ролі:
- Вона не була головнокомандувачем УСС. Це посада Дмитра Вітовського, а пізніше — Василя Дідушка.
- Вона не була засновницею жіночого війська України. У 1914 році жінки служили в УСС, але окремого жіночого підрозділу не існувало.
- Вона не була єдиною жінкою в УСС. Крім неї, в лавах стрільців були зв’язкові Марія Балабан і Катруся Зарицька, медик Софія Галечко, кулеметниця Олена Теліга (не плутати з Оленою Телігою-поетесою 1920-х).
Таке уточнення не применшує значення Степанів, а робить її образ точнішим. Реальна людина з реальними професійними здобутками корисніша для сучасної України, ніж ідеалізована ікона.
FAQ: Часті запитання (FAQ)
Чи справді Олена Степанів була першою жінкою-офіцером у Європі?
Ні, це перебільшення. Вона першою серед українок отримала офіцерський патент в австро-угорській армії. У Франції та Росії жінки-офіцери з’явилися раніше, хоча й у невеликій кількості. Детальніше — в розділі про порівняння з європейськими однолітками.
Як Олена Степанів потрапила до Січових стрільців?
Завдяки клопотанню її двоюрідного брата архікнязя Василя Вишиваного перед Військовим міністерством у Відні. Без цього дозволу жінку в УСС не прийняли б, оскільки статут легіону цього не передбачав.
Що сталося з Оленою Степанів після війни?
Вона емігрувала до Праги, захистила докторську дисертацію в Карловому університеті, викладала в Українському вільному університеті. Після 1945 року жила в Моравії й відмовилася повертатися до СРСР. Померла у 1963 році в містечку Ржімовиці.
Де похована Олена Степанів?
Похована спочатку в Моравії, у 1992 році перепохована на Личаківському цвинтарі у Львові, поле почесних поховань № 67. Поряд — могили інших діячів ЗУНР.
Чи є вулиця, названа на честь Олени Степанів?
Так, у Львові з 2018 року існує вулиця Олени Степанів у центральній частині міста. Також її ім’я носить стипендія для студенток-військових історикинь, започаткована у 2022 році.
Які основні наукові праці Олени Степанів?
Найважливіша — докторська дисертація «Організація Січових стрільців у 1914–1918 роках» (Прага, 1928) та збірка документів «Січові стрільці: організація та ідеологія», яка вийшла у Львові 1936 року і була перевидана в Нью-Йорку 1955 року.
Чи має Олена Степанів стосунок до сучасних жінок у ЗСУ?
Прямого організаційного зв’язку немає, але її приклад часто згадують у навчальних курсах для жінок-військовослужбовиць. її біографію вивчають на курсах підготовки офіцерів запасу у Львові та Києві.
Де шукати оригінальні документи про Степанів?
У цифровому архіві Наукового товариства імені Шевченка у Львові, у фондах Національного архіву в Празі, а також у бібліотеці Українського вільного університету, яка нині зберігається в Мюнхені.
Коротко про головне
Олена Степанів — реальна людина, а не казкова героїня. Донька галицького священника, яка в 1913 році підписала контракт з австро-угорською армією, пройшла Карпати, Бережани, полон на Кубані, дипломатичну службу у Відні, науковий ступінь у Празі й десятиліття тиші в Моравії. її повернення в українську історію відбулося лише після 1991 року, і сьогодні її ім’я носить вулиця у Львові та пам’ятна дошка на будинку, де вона жила. Якщо вам потрібні перевірені факти, а не романтизовані перекази, починайте з Вікіпедії, архіву НТШ та матеріалів Українського інституту національної пам’яті. Саме з цих джерел варто вибудовувати власне розуміння її ролі в українській історії.
