Видання New York Times 29 липня 2026 року повідомило, що Іран розглядав можливість удару балістичною ракетою по одному з чорноморських портів України у відповідь на український удар по іранському судну. За словами анонімних іранських і західних посадовців, Тегеран планував випустити ракету з невеликою боєголовкою, щоб зробити «символічний жест» і завдати відносно невеликої шкоди.
Дипломатичне врегулювання
28 липня 2026 року виконувач обов’язків міністра закордонних справ України Андрій Сибіга провів телефонну розмову з іранським колегою Аббасом Арагчі. Сибіга наголосив, що всі дії Києва спрямовані лише на захист від російської агресії та «ніколи не мали на меті атакувати цивільні судна чи людей». Арагчі підтвердив, що Україна запевнила його у ненавмисному характері удару і відсутності наміру ескалації. Міністр заявив, що Іран вимагає відшкодування збитків, але не прагне ескалації.
Передумови інциденту та позиції сторін
За твердженням іранської сторони, під час удару в Каспійському морі загинув один моряк і ще один зазнав поранення. Президент України Володимир Зеленський підтверджував, що безпілотники в ніч проти 25 липня уразили в акваторії Каспійського моря судна, залучені до транспортування військових вантажів з Іраном, та військовий корабель. Арагчі назвав президента України «халявником», який «напав на іранське торгове судно за наказом Ізраїлю». Аналітик Мехді Рахматі, близький до іранського уряду, зазначив, що «Україна — це не маленька незначна країна» і що відкриття нового фронту не вигідне Тегерану. Інтенсивні дипломатичні зусилля дозволили стабілізувати ситуацію, однак NYT застерігає, що тривалість такого стримування залишається невизначеною.
